Особистісний потенціал в опануванні важких життєвих ситуацій: проактивна взаємодія із середовищем

Анотація

В статті аналізується теорія особистісного потенціалу Д. О. Леонтьєва і пов’язані з нею поняття. Підкреслюється, що в рамках діяльнісного під­ходу ця теорія займає особливе місце у вивченні особистісної адаптації в опануванні життєвих труднощів. Особистісний потенціал розглядається як інтегральна системна характеристика індивідуально-психологічних особ­ливостей особистості. Він лежить в основі здатності особистості виходи­ти у своїй життєдіяльності зі стійких внутрішніх критеріїв і орієнтирів й зберігати стабільність діяльності й смислових орієнтацій на тлі тисків і зовнішніх умов, що змінюються. Особистісний потенціал є системним, ба­гаторівневим і багатокомпонентним психологічним утворенням. Розробку проблеми утрудняє теоретична непропрацьованість конструкту особистіс-ного потенціалу й методологічні труднощі його операціоналізації. На наш погляд, концепцію особистісного потенціалу недоцільно обмежувати рамка­ми життєстійкості. Цей феномен відбиває не тільки й не стільки реакцію на середовищні й інтрапсихічні вимоги, скільки активну зміну середовища й використання цих вимог для саморозвитку особистості ще до зіткнення зі стресором і незалежно від нього. Це зближує особистісний потенціал з проактивним копінгом в теоріях Р. Шварцера і Л. Еспінвол, і С. Тейлор. Таким чином, концепція особистісного потенціалу, що висуває на перший план феномен самодетермінації особистості, може розглядатися як проак-тивний теоретичний підхід до опануючої поведінки.