РОЛЬ ІМПЛІЦИТНОЇ ТЕОРІЇ ЛІДЕРСТВА ДЛЯ ПОБУДОВИ ІМІДЖУ ПОЛІТИЧНОГО ЛІДЕРА

Анотація

Важливу роль у побудові ефективного, конкурентоспроможного іміджу політичного лідера відіграє його сприйняття населенням, особливо під час передвиборчої кампанії, оскільки на сьогоднішній день у більшості українців спостерігається тенденція до персоніфікації політичних партій та фракцій. При побудові образу політичного лідера іміджмейкерам важливо враховувати імпліцитне сприяння. Адже правильно сформований іміджмейкерами імідж є запорукою перемоги та досягненням певних цілей, які ставить перед собою політичний лідер. У роботі автор зосереджує увагу на психологічних основах імпліцитної теорії лідерства для адекватної побудови іміджу політичного лідера, оскільки імпліцитна теорія, незалежно від ступеня її істинності, дозволяє здійснювати категоризацію явищ дійсності і впливає на поведінку та дії людини. Мета дослідження — проаналізувати існуючі імпліцитні теорії лідерства та визначити їх роль при формуванні іміджу політичного лідера. Методи дослідження: бібліографічний: аналіз, систематизація теоретичних даних та літературних джерел, історичний: дослідження виникнення, формування та розвитку імпліцитних теорій лідерства та поняття імідж політичного лідера. Проаналізовано наукові надбання щодо становлення імпліцитних теорій і теорій установок особистості. Вказано на різноманіття підходів до імпліцитних теорій із позицій психологічної, соціальної та політичної теорії. Роз’яснено вплив установок на сприйняття і побудову образів політичних лідерів серед населення. Відокремлено структурні компоненти іміджу політичного лідера: соціально-демографічні характеристики політика; ідеологічна складова; очікування цільової аудиторії. Розглянуто їх взаємозв’язок із імпліцитними уявленнями особистості. Підкреслено, що імідж політичного лідера повинен будуватися з урахуванням всіх трьох складових і відповідати актуальним в період висування лідера потребам й образам суспільства. Все вищезазначене дозволяє розглядати «імпліцитну теорію» особистості в якості когнітивного механізму висування політичного лідера, що доповнює дію аналогічного за функцією поведінкового механізму — психологічного обміну та формування установок.