Психологія та соціальна робота

ВЗАЄМОЗВ’ЯЗОК ЕМОЦІЙНОЇ СТІЙКОСТІ ТА ПСИХОЛОГІЧНОГО БЛАГОПОЛУЧЧЯ ОСІБ ПЕРІОДУ СЕРЕДНЬОЇ ДОРОСЛОСТІ

Євгенія Леонідівна Базика — 2023-09-02

Статтю присвячено вивченню проблеми психологічного благополуччя осіб у період середньої дорослості та представленню результатів дослідження співвідношення емоційної стійкості та психологічного благополуччя у людей віком від 40 до 60 років. Проаналізовано структурні характеристики психологічного благополуччя, психічного стану та досліджено їх взаємозв'язок.

Використано теоретичні методи: аналіз наукових джерел для пошуку й ідентифікації сутності основних понять дослідження, синтез та узагальнення теоретико-методологічних підходів до проблеми психологічного благополуччя особистості. Емпіричні методи: психодіагностичні методи тестування, а саме: методика «Оцінка психічної активації, інтересу, емоційного тонусу, напруги та комфортності» та «Шкала психологічного благополуччя» К. Ріффа (адаптація Л. В. Жуковської, Є. Г. Трошихіної). Методи математичної статистики проводилися за допомогою програми SPSS, з використанням аналізу середніх величин, критерію узгодженості Пірсона (χ 2), статистичного критерію, кореляційного аналізу.

Визначено, що респонденти які компетентні у різних галузях життєдіяльності, зокрема, у вибудовуванні позитивних відносин, почуваються комфортна і з піднятим настроєм. Доведено, що особистісне зростання і життєві цілі пов'язані з психічним станом, тобто люди можуть бути спрямовані на особистісне зростання та реалізацію цілей навіть за відсутності комфортного стану.

Доведено, що у людей періоду середньої дорослості психологічне благополуччя та психічний стан тісно взаємопов'язані. Визначено, що велику роль у відчутті психологічного благополуччя грає особистісні параметри людини, а не ситуативний стан чи поточна ситуація. Встановлено суттєвий взаємозв'язок психологічного благополуччя та емоційної стійкості. Зроблено припущення, що дослідження в співвідношення тривожності, позитивних емоційних станів та психологічного благополуччя в різні вікові періоди та в різних життєвих ситуаціях дозволять виділити особливості властиві багатьом людям, які, так чи інакше, прагнуть досягнення успіхів у житті.

ФЕНОМЕН СОЦІАЛЬНОЇ АКОМОДАЦІЇ ЯК ПРЕДМЕТ НАУКОВОГО АНАЛІЗУ

Катерина Павлівна Базиленко — 2023-09-02

В статті авторкою проведено теоретичний аналіз сучасної психологічної літератури з проблеми соціальної акомодації та визначено, що соціальна акомодація включає в себе різні психологічні складові, які впливають на спосіб, яким люди взаємодіють і адаптуються до інших у соціальних ситуаціях. Психологічні складові соціальної акомодації можуть варіювати від особистості до особистості, але розвиток і поліпшення цих навичок може сприяти покращенню соціальної акомодації та взаємодії з іншими людьми. Соціальна акомодація це процес, коли особистість змінює своє поведінку, мовлення або думки для відповіді на вимоги або очікування іншої особи або соціальної ситуації. Соціальна акомодація може бути свідомою або несвідомою, іноді вона використовується для зменшення конфлікту або забезпечення гармонійної соціальної взаємодії. Соціальна акомодація зазвичай має на меті забезпечити гармонійну соціальну взаємодію та уникнення конфліктів у конкретних ситуаціях.

Мета статті – провести теоретичний аналіз сучасних досліджень психологічної науки та розкрити сутність феномену соціальної акомодації.

Соціальна акомодація може бути важливим елементом соціальної адаптивності, проте важливо пам'ятати, що акомодація повинна бути балансованою, іноді її надмірне використання може призвести до втрати власного ідентитету або потреби.

Дослідження соціальної акомодації в психології та інших соціальних науках є важливим і динамічним напрямком, оскільки перспективами подальших досліджень можуть бути вивчення впливу культурних факторів на соціальну акомодацію та дослідження соціальної акомодації, що може допомогти краще розуміти способи вирішення конфліктів і проведення ефективних перемовин, а також вплив соціальної акомодації на ставлення до себе та до інших тощо.

РЕСУРСНІСТЬ ОБРАЗУ СВІТУ МАЙБУТНЬОГО У СТРАТЕГІЯХ ПОДОЛАННЯ СТРЕСУ ТА ФОРМУВАННІ ІНДИВІДУАЛЬНОЇ ЧАСОВОЇ ПЕРСПЕКТИВИ

Ірина Вікторівна Добриніна — 2023-09-02

В статті надано результати емпіричного дослідження ресурсності образу світу майбутнього у стратегіях подолання стресу та формуванні індивідуальної часової перспективи. Описано особливості внутрішньої структури образу світу майбутнього, які може служити предиктором вибору особистістю способів стресреагування та орієнтації у темпоральній динаміці. Показано, що позитивне та активне ставлення до майбутнього дає можливість респондентам діяти стосовно майбутніх стресорів шляхом переоцінки ситуації, переведення фокусу уваги з негативних аспектів на позитивні, відходу від її небезпечного впливу. Визначено, що для того щоб орієнтація на майбутнє була виразною та реалізовувала цілеспрямованість особистості, необхідними складовими образу світу майбутнього виступає чіткість контурів майбутнього та активність зусиль з його відбудови.

Показано, що важливим аспектом феномену образу майбутнього є його роль у подоланні стресу та формуванні індивідуальної часової перспективи. Розгортання повномасштабних бойових дій на території України призвело до того, що індивідуальний часовий горизонт особистого планування став короткостроковим. Люди перебувають у стані гострого стресу. Позитивне ставлення до майбутнього сприяє ефективності діяльності особистості та створює когнітивні, адаптаційні та контекстні ресурси. Це сприяє поліпшенню психічного здоров'я людини. Питання ресурсності позитивної репрезентації образу майбутнього в психологічній науці мало досліджене.

Мета статті – представити результати емпіричного дослідження ресурсності образу майбутнього в стратегіях подолання стресу та формування індивідуальної часової перспективи.

Результати дослідження. Особливості внутрішньої структури образу майбутнього визначаються через такі компоненти: Ясність майбутнього, Надійність Майбутнього, Позитивність Майбутнього та Активність Майбутнього.

Показано, що компоненти образу майбутнього мають безпосередній вплив на копінг- стратегії: Розширення погляду на проблему, Пошук ресурсів, Зосередженість на позитиві та зворотній вплив на копінг-стратегію, Відмова від дії.

Встановлено, що компоненти образу майбутнього мають прямий вплив на складову «Майбутнє» в часовій перспективі та зворотний вплив на складову «Майбутнє негативне» в часовій перспективі.

Зроблено висновок, що позитивне та активне ставлення до майбутнього дає змогу респондентам діяти щодо майбутніх стресорів шляхом переоцінки ситуації, переміщення фокусу уваги з негативних аспектів на позитивні та відходу від її небезпечного впливу. Зазначається, що для того, щоб спрямованість у майбутнє була виразною та реалізовувала цілеспрямованість особистості, необхідна чіткість контурів майбутнього та активні зусилля щодо його перебудови.

Перспективами подальших досліджень буде вивчення та виявлення конструкту «Типи копінгу в часовій перспективі», який можна визначити як взаємодію особистості зі стресом у часовому контексті.

ПРОКРАСТИНАЦІЯ ЯК ЧИННИК ЕМОЦІЙНОГО СТАВЛЕННЯ ДО МАЙБУТНЬОГО

Владислав Віталійович Долгоносенко — 2023-09-02

У зв’язку з розвитком та прискоренням науково-технічного прогресу виникає нагальна потреба у дослідженні такого виняткового на сьогодні явища, як прокрастинація. Також актуальності набуває і більш досконале вивчення причини виникнення даного феномену. Людина постійно перебуває в умовах виконання зобов'язань, які потребують дотримання термінів. Вищесказане формує високий інтерес наукової спільноти до вивчення феномену прокрастинації.

У статті висвітлено феномен прокрастинації – великий психологічний феномен, який зосереджується не тільки в порушеннях емоційно-вольової сфери особистості або психологічних захистів. Також стаття наповнена змістовним аналізом видів прокрастинації (побутова, тобто щоденна; невротична; академічна; компульсивна) та розглядом їх специфічних особливостей. Розглянуто детермінанти прокрастинації та її серйозні наслідки, які простежуються як певний психологічний стан: стрес, сильне зниження мотивації, нав’язливе відчуття провини, втрата продуктивності, зниження самооцінки.

Виявлено, що проблема полягає у негативних наслідках прокрастинації на професійну діяльність людини, на зниження особистої продуктивності, працездатності, що проявляється в гострому емоційному переживанні особистої невдачі та незадоволеності власною роботою, а також власними результатами у професійному середовищі.

ПРОБЛЕМИ СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНОЇ АДАПТАЦІЇ БЕЗРОБІТНИХ В СИТУАЦІЇ КАРАНТИНУ

Наталія Василівна Кантарьова — 2023-09-02

Запровадження режиму самоізоляції та перехід багатьох організацій та установ на дистанційну або дистанційну роботу похитнуло економічну ситуацію у світі, в тому числі в Україні. Перебування в ситуації невизначеності тривалий час стало викликом для багатьох людей, у тому числі для безробітних. Ми знаємо про епідемії та пандемії в історії людства. Однак психологічних досліджень у цій галузі мало. Тому вивчення проблем соціально- психологічної адаптації безробітних до нових умов життя та надання психологічних рекомендацій є особливо актуальним.

Метою статті є дослідження деяких соціально-психологічних проблем адаптації безробітних в умовах карантину. Використовувалися такі методики: методика діагностики соціально-психологічної адаптації; тест смисложиттєвих орієнтацій; метод дослідження самоставлення.

Результати дослідження свідчать про те, що внаслідок втрати роботи, особистісних особливостей, стресових факторів у безробітних спостерігаються порушення соціально-психологічної адаптації. Вони переживають кризу сенсу життя, причому у чоловіків вона проявляється гостріше. У ситуації безробіття особистість трансформується як суб'єкт як професійної діяльності, так і цілісної життєдіяльності. Виявлено, що втрата роботи сприймається не лише як розрив зв’язків із робочим середовищем, якого потребує професіонал, а й як втрата здатності будувати індивідуальний життєвий шлях. Досліджувана тема є досить новою та мало розробленою та потребує подальшого детального дослідження та вдосконалення методів психологічної корекції особистості безробітного.

ОСОБЛИВОСТІ АДАПТАЦІЙНИХ РЕСУРСІВ ОСОБИСТОСТІ В УМОВАХ РОСІЙСЬКО-УКРАЇНСЬКОЇ ВІЙНИ

Надія Михайлівна Кологривова — 2023-09-02

Стаття присвячена аналізу та систематизації понять «адаптація особистості», «адаптаційні ресурси особистості», «життєздатність», «адаптаційній потенціал», що існують в психологічної літературі. Наведений розбір варіантів адаптації особистості в умовах війни, також приведено різноманітну класифікацію особистісних ресурсів, їх критеріїв та властивостей. Позначений власний підхід до розуміння феноменів адаптації особистості в умовах воєнного конфлікту та адаптаційних ресурсів особистості. Розглянуті фактори адаптивності та можливості максимального формування ресурсів особистості в умовах воєнного стану.

Одне з найголовніших питань не тільки для України, а також і для всього світу на базі українського досвіду, це дослідження та розвиток адаптаційних ресурсів особистості в умовах воєнного стану та взагалі в умовах захисту України впродовж російсько-української війни і після неї.

Як вітчизняні, так і зарубіжні публікації, присвячені темі аналізу адаптаційних ресурсів особистості під час російсько-української війни, на даний момент надзвичайно нечисленні через відсутність аналогів подібної ситуації у сучасному європейському житті. Тому це питання так унікальне як для європейського простору, так і для всієї міжнародної спільноти.

Як з 2014 року, так і ще масштабніше - з 24 лютого 2022 року, присутнє неймовірне, дуже велике, психологічне та емоційне навантаження не тільки на все українське суспільство , а і на кожну окрему особистість через воєнні дії на території України.

Основною проблемою для кожної людини в таких умовах стає необхідність постійного зміцнювання ресурсів особистості для того, щоб можна було адаптуватися не лише під швидко змінювані соціально-економічні умови, а ще й кожну мить компенсувати відчуття загрози для свого життя та близьких. Адже якщо людина повинна була рятувати себе та родину, то їй потрібно було евакуюватися з місця проведення бойових дій , залишивши все своє майно, господарство, переїхати чи в найбільш безпечні рідні українські місця (хоча там все одно періодично тривала повітряна тривога та була присутня загроза російського ракетного удару ) чи емігрувати у інші країни, що підтримують Україну, чи деякий час вимушено жити в умовах тимчасової окупації російськими військами.

ПСИХОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ АДАПТАЦІЇ ДІТЕЙ В УМОВАХ ВІЙНИ ТА ЕМІГРАЦІЇ

Оксана Іванівна Кононенко — 2023-09-02

В статті зазначається, що не зважаючи на досить широке вивчення проблема дослідження особливостей психологічної адаптації дітей-емігрантів в сучасних умовах набуває особливої актуальності через війну, яка зараз триває в Україні. Міграційні процеси призводять до виникнення цілого комплексу проблем, що характеризуються певною специфікою та вимагають свого невідкладного та детального вирішення.

У психологічній науці проблематика адаптації біженців і вимушених переселенців знайшла широке розповсюдження, але не зважаючи на досить широке вивчення проблема дослідження особливостей психологічної адаптації дітей-емігрантів в сучасних умовах набуває особливої актуальності.

Мета статті – провести теоретичне та емпіричне дослідження психологічних особливостей адаптації дітей в умовах війни та еміграції.

Адаптація дітей-емігрантів до умов нової країни залежить від різних факторів, таких як вік, стать, попередній досвід міжнародної мобільності, рівень підтримки від близьких та соціального середовища.

На підставі проведеного дослідження, варто дійти висновку, що адаптація дітей в умовах еміграції є складним процесом, що вимагає спеціального уваги та підходу. Дослідження показали, що діти-емігранти мають свої унікальні психологічні особливості, пов'язані зі зміною середовища, культурного контексту та мовної ситуації. Важливо розробити методичні підходи та інструменти для вивчення та підтримки адаптації цих дітей, забезпечуючи їм психологічну підтримку та ресурси для успішної інтеграції. Порівняльний аналіз дітей- емігрантів та дітей, що навчаються на території України, дозволяє зрозуміти специфіку їхнього розвитку, виявити схожі та відмінні фактори адаптації, що можуть бути використані для побудови ефективних програм та підходів у сфері освіти та психологічної підтримки.

ПРОФЕСІЙНА ІДЕНТИЧНІСТЬ ОСОБИСТОСТІ: ТЕОРЕТИЧНИЙ ОГЛЯД СУЧАСНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ

Анатолій Олександрович Кононенко — 2023-09-02

Розвиток професійної ідентичності має здійснюватися з урахуванням саморозвитку, який безпосередньо пов’язаний із професійним становленням. Самооцінка — це саморозуміння і свідома оцінка власних особистісних якостей, думок, слів, вчинків. Таким чином, самооцінка впливає на ефективність власної діяльності та діяльності інших людей, а також на подолання труднощів у вирішенні поставлених завдань.

Оволодіння структурою професійної мотивації та сприйняття мотивації студентів дозволяє обґрунтовано вирішувати завдання просування, правильно зорієнтуватися у виборі спеціальності, будувати професійну кар’єру, навчатися дистанційно, отримувати необхідні знання для майбутньої роботи. В умовах нестабільності це суттєво впливає на відповідальність і бажання здобувати освіту.

Мета статті – провести теоретико-методологічний огляд стану розробки проблеми професійної ідентичності особистості.

Феномен «професійної ідентичності» досить новий у психології, його цілеспрямоване вивчення розпочалося наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст., коли мова зайшла про професійне самовизначення людини та аспект ставлення до себе найбільше було спрямоване на здібності, а не на здобуття знань.

Особистість проходить багато етапів розвитку і, відповідно, змін, як фізіологічних, так і ціннісних, усвідомлює свої здібності і неодноразово обирає професію, що дає можливість особистості розвиватися протягом усього життя.

Кожен із цих етапів розвитку особистості привносить свої навички та розуміння, формуючи стійкий образ професійної ідентичності, тобто особистість ідентифікує себе з майбутньою професійною діяльністю, інколи кардинально змінюючи обрану професію, а це призводить до набуття нових навичок, Але сам процес пізнання особистості, на наш погляд, найважливіший процес, тим більше, що в нинішній непростий час практично кожна людина стикається з кардинальним переглядом як свого життя, так і своєї професійної діяльності.

СКЛАДОВІ СОЦІАЛЬНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ ОСОБИСТОСТІ: СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНИЙ ЗМІСТ

О. О. Лукашов — 2023-09-02

У статті розкрито соціально-психологічний зміст складових соціальної відповідальності особистості. Показано, що соціальна відповідальність особистості визначається як морально-ціннісне стійке особистісне утворення, що включає стратегію соціальної поведінки особистості, де основою виступає свідома установка на добровільне, активне виконання соціальних ролей, відповідно до своїх дій та їх наслідків, цінностей та норма суспільства, а також у готовності відповідати за отриманий результат. Наголошується, що соціальна відповідальність розкривається у таких структурних складових: ціннісно-нормативній (соціоцентрична мотивація, егоцентрична мотивація та ін.), когнітивно-інформаційній (когнітивна свідомість, обізнаність та ін.), афективно-емпатійній (емоційність стенічна, емоційність астенічна, щирість та ін.), організаційно-комунікативній (динамічна ергічність, динамічна аергійність, труднощі та ін.), результативно-діяльнісній (предметна результативність, субʼєктна результативність та ін.), рефлексивно-прогностичній (регуляторна інтернальність, регуляторна екстернальність та ін.). Проведене дослідження складових соціальної відповідальності виявило специфіку їх взаємозвʼязків залежно від стажу професійної діяльності, а також засвідчило підвищення рівня відповідальності рівня до рівня гіпервідповідальності. Професійно та соціально відповідальні респонденти усвідомлюють себе як субʼєкт діяльності, виявляють соціальну активність, ініціативність, контролюють свою навчальну та професійну діяльність.

ТРАКТУВАННЯ ПОНЯТТЯ «ІДЕНТИЧНІСТЬ» У СУЧАСНИХ СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНИХ ПРОЕКЦІЯХ

Надія Юріївна Петрук — 2023-09-02

У статті здійснюється теоретичний аналіз підходів до визначення поняття ідентичності, а саме психоаналітичного, символічного інтеракціонізму, соціокультурного, когнітивного, континуально-ієрархічного, наративного. Поняття «ідентичність» розглядається з позиції структури або процесу. У статті актуалізовано наративний підхід до вивчення процесу конструювання ідентичності. Загалом представники наративного підходу до дослідження особистості стверджують, що формування ідентичності можливе при переоформленні досвіду за допомогою розповідей - наративів. Цей підхід дозволить вивчити досвід особистості, який є основою поняття ідентичності; у результаті усвідомлених наративів індивіда про минуле, теперішнє та майбутнє сформується цілісна ідентичність.

Розглядаються такі механізми конструювання ідентичності, як ідентифікація, інтроекція (психоаналітичний підхід); активна інтерналізація та мова (символічний інтеракціонізм); когнітивний, мотиваційний, емоційний, ціннісний механізми (соціокультурний підхід); асиміляція, акомодація та оцінка (континуально-ієрархічний підхід); соціальна категоризація, соціальна ідентифікація, соціальне порівняння, наслідування, інтеріоризація, адаптація, асиміляція (когнітивний підхід); рефлексивний та ціннісно-смисловий механізми (наративний підхід). У статті здійснюється акцент на рефлексивному та ціннісно-смисловому механізмах, адже саме вони дають можливість особистості проаналізувати, усвідомити та сконструювати власну ідентичність цілісно.

МІСЦЕ ЧАСОВОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ В СТРУКТУРІ ОСОБИСТОСТІ

Лілія Василівна Полещук — 2023-09-02

У статті розглянуті актуальні питання компетентнісного підходу до вивчення особистості та часової компетентності. Проаналізовано основні напрями застосування компетентнісного підходу: в освітній галузі, у спеціальній педагогіці та психології, в управлінській та правоохоронній діяльності. Розкрито роль часової компетентності в розвитку особистості. Репрезентовано частину емпіричного дослідження щодо онтогенетичної та професійної рефлексії як частини часової компетентності.

Часова компетентність та її різновиди безпосередньо стосується кожної людини у будь-якому віці та її можна вважати однією з ключових компетентностей особистості. Серед численних видів компетентності (життєвої, психологічної, предметної, курікулярної, ситуативної, особистісної та компетентності саморозвитку та ін.) саме часова не тільки займає особливий статус в структурі особистості, але й є її важливою складовою, оскільки протягом життя людина має раціонально розпоряджатися відведеним часом, передбачати майбутні події свого життя, будувати часові перспективи своїх досягнень, рефлексувати набутий життєвий досвід та реалізовувати його в особистому та професійному житті. Часова компетентність не тільки допомагає передбачати усвідомлення часу, емоційне ставлення до нього, організацію часу в професійному та особистому житті, але й формування таких важливих характеристик особистості, як висока стресостійкість, емоційна стабільність, самореалізація, що дозволяє розглядати її як важливий елемент у структурі особистості.

Важливість формування часової компетентності на різних етапах онтогенезу має спиратися на особливості особистості, темпераменту, попереднього життєвого досвіду тощо. Розглядаючи часову компетентність як важливий елемент особистості, особливу увагу необхідно приділити рефлексивним здібностям щодо аналізу становлення життєвого досвіду у часовій розгортці та щодо рефлексії професійної діяльності.

ЕМОЦІЙНА КОМПЕТЕНТНІСТЬ ЯК ОСНОВА ПРОФЕСІЙНОЇ УСПІШНОСТІ

Тетяна Павлівна Чернявська — 2023-09-02

У статті наведено результати теоретичного дослідження проблеми емоційної компетентності. Показано, що емоційна компетентність є важливим аспектом професійного успіху.

Формування та розвиток емоційної компетентності фахівців дозволяє їм досягати успіхів у професійній сфері, а також дозволяє уникнути психоемоційних розладів та зберегти психічне здоров’я. Концепції компетентності головним чином зосереджені на розумових процесах, які лежать в основі діяльності, на знаннях, які виникають у результаті цих процесів та їх організації, на свідомій практиці або на таланті чи вроджених здібностях. До процесів, які відрізняють експерта від новачка, відносяться такі процеси: планування, відстеження, оцінка вирішення проблеми, прийняття рішень. Експерти та новачки подають інформацію по- різному; перші розробляють більш складні стратегії та моніторинг діяльності, ніж другі. Успішність професійної діяльності також залежить від особистісних якостей: стійкої та позитивної системи стосунків із власним внутрішнім та оточуючим світом, а також рівня сформованості та розвитку емоційного інтелекту; фахівці, які краще розуміють і керують власними емоціями, легше адаптуються до стресових і кризових умов, є більш ініціативними та відповідальними.

Метою статті є дослідження проблеми емоційної компетентності як основи професійної успішності.

На підставі вищевикладеного робимо висновок, що емоційну компетентність можна розглядати як психологічний феномен, який відображає емоційну зрілість особистості та узагальнює емоційний, інтелектуальний та регуляторний компоненти психіки, які беруть участь у процесі досягнення професійних та особистісних цілей. Емоційна компетентність має такий значний вплив на багато аспектів професійного життя та професійної діяльності людини. Дослідження цієї проблеми дозволяє виявити ключові механізми, що лежать в основі професійного успіху. Результати таких досліджень можуть бути використані для розробки навчальних і тренінгових програм, спрямованих на підвищення емоційної компетентності співробітників, а також для формування кращого розуміння того, наскільки важливо поєднувати професійні знання з навичками ефективного міжособистісного спілкування та взаємодії для досягти професійних успіхів.